Меморіальний комплекс
З ШАНОЮ ДО МИНУЛОГО
На околиці міста біля дороги, яка піднімається зі Сваляви на Поляну, розміщено військовий цвинтар першої світової війни.
ТРАГЕДІЯ сталася вночі на 15 березня 1915 року. Ішла перша світова війна і по залізниці безупинно рухались ешелони з військами, що направлялись на східний фронт. На цей час австро-угорським військам вдалось зупинити наступ російської армії, яка протягом вересня-жовтня 1914 року оволоділа досить значною територією Закарпаття, а вздовж річки Латориці дійшла майже до самої Сваляви. Це був знаменитий Брусиловський прорив. В 1915 році східний фронт знову перемістився в Галичину, куди і направлялись австро-угорські війська. І тієї ночі, І5 березня, із станції Свалява вирушив ешелон з військом у напрямку Волівця.
Неподалік станції Заньки 20 вагонів обірвались і почали стрімко котитися назад, набираючи шалену швидкість.
Як пізніше переказували ті, кому пощастило залишитися живими, вояки в товарних ваготах-теплушках вирішили, що почався контрнаступ російських військ, тому поїзд так швидко повертається назад. Поодинокі, відчувши недобре, вискакували з вагонів, хоч шансів не розбитися при такій швидкості руху було мало. До того ж, як згадували, двері на вагонах зовні закривали на засуви, щоб запобігти дезертирству. На станції Свалява всі колії були зайняті ешелонами з військом, гарматами, амуніцією, коли вагони, що бігли згори, зіткнулися з маневровим паровозом, який стояв на їх шляху. Вибух нечуваної сили розбудив свалявців. Вибухнули цистерни з бензином, горіли вагони, люди… Поранених й обпечених зносили в госпіталь, де зараз СШ № 3.
В цій катастрофі загинуло більше 100 чоловік. У неділю на подвір’ї школи в ряд були поставлені труни і священики відправляли панахиду. Поховали загиблих на цвинтарі у Сваляві по вулиці Драчинській. Але пізніше вирішили закласти спеціальне військове кладовище, щоб віддати данину пам’яті й полеглим на фронті. Територію для кладовища відвели на узбіччі шляху, що веде до Голубинного. Це було занедбане поле з ямами. Впорядковували нове кладовище військовополонені італійці. Вони підняли і вирівняли площу, викопали і перевезли останки із старого цвинтаря та перезахоронили їх на новому.
Багато років меморіальне кладовище часів І світової війни утримувалося у зразковому порядку. В середині 30-х років стараннями мецената — інженера фабрики «Сольва» Гемпла тут постав величний обеліск, до чотирьох сторін якого були прикріплені чавунні плити з рельєфними написами прізвищ загиблих і номерами могил, а на маківці обеліска у дні урочистостей у великій мідній чаші горів вогонь. Хто ж призвів цей пам’ятник історії до занепаду? Наприкінці 40-х років за кладовищем розташувалась якась мехколона. Водії не задовольнились скромним польовим путівцем, що вів повз кладовище в урочище Дем’янчі, натомість машинами утрамбували собі дорогу навпростець через кладовище. Саме тоді було покладено початок вандалізму Огорожа з живоплоту знищена, могили затоптані, а обеліск опинився на проїжджій частині. Навіть невеликі надмогильні камені з номерами поховань були по-варварськи знищені. У середині 50-х років вже радянські військові розстрілювали ці камені як мішені на полігоні, який облаштували собі на той час під горою Лисою. В той же період порушувалось питання про цілковите знищення, ліквідацію цього пам’ятника. Створеному Українському товариству охорони пам’ятників історії та культури тоді вдалось відстояти цю і деякі інші старожитності на території Свалявщини. Тоді ж було перенесено обеліск вглиб цвинтаря. Саме тут, за річкою Латорицею – виникла нова людська трагедія, теж пов’язана з війною, але вже з другою світовою.
Відразу по проходженню фронту на цій околиці пізньої осені 1944 року був наспіх організований пересильний табір, до якого загнано із закарпатських сіл та міст чимало цивільних осіб – чоловіків, здебільшого угорців, які нібито нелояльні до визволителів і нової влади. Без будь-якого слідства і суду сотні простих людей замучено в табірному холоді та голоді і поскидано у великі ями вище військового цвинтаря. На місці масового захоронення останків загиблих (прилеглому до військового цвинтаря пагорбку), на згадку про угорців, невинно репресованих і замордованих сталінським режимом у 1944 — 1945 роках в 1994 році споруджено підпорну стіну жалоби з висотною стелою. Заодно впорядковано й військове кладовище, огороджено декоративною кам’яною стінкою весь меморіальний комплекс.
