Сіяч насіння мудрості
«Немає легкого шляху бути собою.
Але бути собою – це єдиний Гідний шлях»
Любомир Гузар
Достойне місце у плеяді славетних імен Свалявщини займає Василь Васильович Сарканич – відомий педагог та громадський діяч. 10 серпня 2023 року Свалявщина відзначає 100-річний ювілей з дня його народження.
Сьогодні дуже актуально звучать слова В.О. Сухомлинського, які були життєвим кредо Василя Васильовича: «Людина по-справжньому виховується тоді, коли вона й сама виховує іншу людину. Почуття особистої гідності, честі, гордості пробуджується в людині за тих умов, коли вона вкладає частину своїх духовних сил в іншу людину, прагне зробити її кращою, бачить у ній, як у дзеркалі, себе, свої моральні риси, творчі здібності, майстерність».
Ювілей кожної людини вимірюється не роками, а добрими справами її та добрими справами випускників закладу, де 50 років, наче дбайливий господар, Василь Васильович щедро засівав свою ниву добірними зернами мудрості та щороку збирав добірний урожай.
З вершини 100-річного ювілею, як з маківки Говерли, добре видно пройдену ним дорогу. Не завжди рівною і гладкою вона була. Траплялися й круті підйоми, і стрімкі спуски. Але це була його дорога, наповнена невтомними пошуками нового і прогресивного.
В.В. Сарканич все своє свідоме життя віддав викладацькій роботі у рідному для нього ПТУ, а після виходу на пенсію переключився на громадську роботу. Захищав права русинів, адже він був головою найчисельнішої організації в області – Свалявського товариства русинів, членом правління Сойму підкарпатських русинів. Навіть важко сказати з упевненістю, на якому з цих поприщ Василь Сарканич здобув найбільшу популярність та успіх. Та чи не найважливішим досягненням було те, що попри всі випробовування долі зміг залишитися собою – людиною з великим серцем та патріотом з русинською душею.
Народився Василь Васильович Сарканич 10 серпня 1923 року в селі Шелестово, на Мукачівщині, в сім’ї робітника, був одним із шести дітей у родині. Батько малого Василька працював на Мукачівському пивзаводі машиністом, але тут були малі зарплати і він перевівся на роботу в Свалявський хімзавод фірми «Сольва». Незабаром у 1929 році вся сім’я переїхала жити в Сваляву.
Малий Василько почав навчатися в народній школі, а після ходив в горожанку. У 1941 році Василь поступає у Виноградівську школу з обробки металу - навчався 3 роки. Тут викладали ремонтну справу і машинообробку, а також ковальство, склорізання та багато інших корисних предметів.
У 1943 році поїхав на роботу в Будапешт, на ливарний завод Вайса Манфріда, а потім 2 роки працював на будапештському машинобудівному заводі «Чепел» техніком-механіком.
Повернувся додому у 1945 році й, аби підтвердити фах, вступив на 4 курс технікуму, але вже радянського. З відзнакою закінчив Львівський лісотехнічний інститут.
З 1956 року почав працювати в Свалявському ремесляному училищі №10 (нині це будівельний ліцей), а в 1959 році його призначили заступником директора по учбово-виробничій частині, з 1966 року – директор цього навчального закладу.
З його призначенням на посаду директора тут почали розвиватися різні спортивні секції, художня самодіяльність, організовуватись унікальні для регіону програми обміну учнів із навчальними закладами сусідніх чехословацьких міст Кошиці та Усті-над-Лабем. Футбольна команда училища була його візиткою. Зараз про це вже майже ніде не згадується, але із Свалявського училища і саме з групи Василя Сарканича вийшли такі імениті футболісти, як Василь Турянчик та Габрієл Сайлер.
3а період його роботи силами колективу збудована майстерня на 2000 квадратних метрів та учбовий корпус, звели 7 майстерень, де учні проходили виробничу практику. На різних змаганнях цей учбовий заклад завжди займав призові місця, мав багато нагород.
У ПТУ Василь Васильович пройшов майже крізь усі посади – від простого викладача до директора, пропрацював у цій системі від дзвінка до дзвінка 50 років.
За успіхи в роботі йому присвоєно звання – заслужений працівник професійно-технічної освіти УРСР (1977 рік), нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора (1981 рік), багатьма медалями. Він відмінник профтехосвіти СРСР (1973 рік), відмінник профтехосвіти УРСР (1982 рік).
Після розпаду СРСР В.В. Сарканич бере активну участь у відродженні прабатьківської греко-католицької церкви та разом з о. Андрієм Бокотеєм та Михайлом Хвастою домагається повернення будівлі греко-католицької церкви у Сваляві, а після відмови - про надання будівлі музею для проведення богослужінь.
У 1997 році Василь Васильович був обраний у Сваляві головою Товариства підкарпатських русинів. Він з головою занурився у цю, нову для нього, громадську роботу з відродження культури та традицій русинів. На цьому поприщі він застосовує більш як піввіковий досвід педагогічної діяльності. Створив у Сваляві Русинський клуб з настільними іграми, духовий інструментальний гурток, дитячий танцювальний гурток, гурток крою та шиття для жінок, організовує спортивні змагання на кубок А. Духновича.
Ще один штрих до біографії Василя Сарканича. Відколи він очолив Свалявську русинську організацію, вона заявила про себе не тільки на Свалявщині, а й перетворилася ще в один неформальний русинський центр області. Досить нагадати, що на Свалявщині проводилися різноманітні заходи обласного значення: фестивалі русинської пісні, з'їзд русинських письменників, конференція, присвячена захисту прав корінного населення; тут було проведено Світовий конгрес русинів.
Світова рада русинів високо цінила подвижницьку працю Василя Васильовича по вивченню історії та популяризації русинської культури, його запрошували на різні світові конференції та русинські конгреси, він був членом Світової ради русинів.
Все своє життя працюючи зі студентами, він розумів, що майбутнє за молоддю. Тому ініціював створення молодіжної русинської організації на Свалявщині та по всій області. Також був ініціатором створення недільних русинських шкіл для вивчення русинської культури, звичаїв, історії. За п'ять років було створено та діяло сорок недільних шкіл в області.
У з’ясуванні окремих епізодів, деталей життєвого шляху Василя Сарканича важливу роль відіграють спогади рідних, сусідів, людей, з якими він працював та спілкувався, учасників або очевидців подій.
Однодумець та активний учасник відродження русинського руху на Свалявщині Федір Русин згадував після смерті В.В. Сарканича: «Він відрізнявся особливою внутрішньою організацією та дисципліною, що проявлялося насамперед у мисленні та у всій діяльності. Працював напружено, але без суєти, бережно використовуючи свій і чужий час. Він був дивовижним організатором, діловим, зібраним, що жив для справи».
Сусід Василя Васильовича, колишній мер міста, краєзнавець М.І. Турок згадує, що він був простим, життєрадісним, веселим, ніколи не жалівся на життя та різні життєві обставини, був завжди жартівливий. Але коли відстоював свої принципи, то в його голосі звучав метал, що свідчило про його потужну волю, яку він проявляв у стосунках із людьми уміло і тактовно.
Готуючи цю статтю, я мимовільно згадував про мої неодноразові зустрічі з уже покійним Василем Васильовичем. Так і тепер, переглядаючи його фотографії, зауважив, що вони не відображають справжню його сутність, не відображають справжню батьківську лагідність та блиск очей, рухи, його міміку, жестикуляцію. Вся його сутність випромінювала енергію, невичерпну внутрішню силу.
Голова русинського культурологічного клубу та ведучий недільної школи Юрій Шипович згадує про безмежну відданість Василя Сарканича ідеї русинського руху та відстоювання інтересів Свалявської організації. Руський народний дім – будівля, де розміщена районна організація, в часи радянського союзу належала Свалявській районній споживчій спілці. Десь у 2007 або 2008 роках, за керівництва Свалявським районним товариством русинів В.В. Сарканича, через суд весь будинок було повернуто русинським громадським організаціям. Але голова райспоживспілки Й. Іванчо виграв апеляцію і повернув будинок райспоживспілці. У русинської організації не було таких коштів, щоб судитися зі споживспілкою. Василь Васильович іще декілька років подавав на апеляцію, але сталося так, як сталося.
Кандидат медичних наук, лікар М. Завадяк, згадуючи про В. Сарканича, каже: «У образі Василя Васильовича світилася доброта, ясність, велика простота спілкування та мудрість, що затаїлася у глибині очей. Ми познайомилися з ним далекого 1996 року і відтоді йшли разом дорогою русинського відродження. Він був модератором русинського руху майже цілого Закарпаття та віддавав всі свої сили на розвиток русинства, мав дипломатичні здібності, до його думок та пропозицій прислухалися майже всі».
Згадуючи про Василя Сарканича, мешканець м. Сваляви Михайло Георгійович Кеменяш, учень Василя Васильовича, розказує про нього: «У стосунках з людьми він був сердечним, гостинним, відчувалося ласкаве, привітне ставлення до всіх, кому доводилося із ним спілкуватися».
Василь Васильович Сарканич був депутатом міської ради 5-ти скликань, а також делегатом 4-х світових конгресів русинів. Рішенням 11-ї сесії четвертого скликання від 12.09.2003 року йому присвоєно звання «Почесний громадянин м. Сваляви». 21.09.2013 року, в День міста та на храмовий празник Різдва Пресвятої Богородиці, на міській ратуші встановлено та відкрито барельєф.
Людина доти живе, поки про неї пам'ятають. Згадка про цей ювілей – теж пам'ять про В.В. Сарканича – одного з діячів Третього карпаторусинського етнокультурного ренесансу. До цієї плеяди теж можна віднести В. Сочку-Боржавіна, І. Петровція, В. Фединишинця, Ю. Чорі, Василя та Михайла Молнарів.
Це була людина, яка на зорі незалежності почала розбудову та розвиток русинського руху на Свалявщині. Дякуємо та пам'ятаємо.
5 березня 2008 року на 85 році життя Василя Сарканича покликав до себе Господь. За великої кількості люду чин похорону здійснив настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці м. Сваляви о. Михайло Хваста. Василь Васильович Сарканич похований на кладовищі м. Сваляви.
Вічна йому пам'ять!
Микола Рішко
