Живе у спогадах
Живе у спогадах
Невимовний сум і туга переповнює всіх нас, коли згадуємо людей, які були частинкою твого життя. Неочікувана смерть людини, котра заслуговує на найкращі слова поваги та шани.
Цими зимовими днями на свято Святого Миколая мав відзначати свій ювілей РУСИН ВАСИЛЬ ПАВЛОВИЧ. Не судилося… Минуло 3 роки з дня смерті, а хороші справи залишилися. Пішов із життя чоловік, який своїми діями та вчинками, своїм розумом виховав не одне покоління учнів, чудовий колектив і навчив гідності, сумлінності, працьовитості та взаємоповаги. Вміло вчив їх мудрості та відповідальності, став взірцем для молодих послідовників. Був талановитим, невтомним і самовідданим учителем, прекрасним керівником закладів освіти Свалявського району (№2, №1), начальником відділу освіти Свалявської райдержадміністрації та першим заступником голови райдержадміністрації.
Василь Павлович Русин усе своє життя вирізнявся стійкістю характеру, принциповістю, силою духу та наполегливістю. Він був людиною мудрою, врівноваженою, ніколи не забував про проблеми тих, хто поруч. Майже все життя, пропрацювавши в лоні освітянської ниви, досяг гарних успіхів і при цьому не забував розповідати про досягнення та успіхи інших .
Хтось із великих сказав: «Коли помирає людина, світ стає біднішим, бо втрачає те, чим вона жила, як сприймала все, що її оточувало, якою багатою і щедрою була її душа, сутність». Боляче, невимовно боляче говорити і писати ці слова про Василя Павлович — особистість справді неординарну, яскраву. Жорстока, невблаганна смерть забирає кращих — тих, котрі могли ще багато зробити, принести чимало користі справі, якій присвятили своє життя, учням, колегам, країні. Він був саме таким: спокійною, дуже енергійною людиною, великим працелюбом, , гарним батьком та чоловіком, чуйною людиною. Завжди виношував нові, цікаві ідеї, умів зацікавити ними інших, невтомно творив і плекав рідну освіту, якою жив до останнього подиху.
Його несподівана, передчасна смерть — втрата для рідних , близьких та колег.
Нехай добрий, світлий спомин про Василя Павловича назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав, любив та шанував. Важко знайти слова втіхи, коли зупиняється серце людини, яка була у нашому житті. Проте світлі спогади про тих, хто залишив по собі добрі справи та чесно прожив життя, завжди будуть сильніші, ніж смерть!
У скорботі низько схиляємо голову. Вічна і світла пам’ять йому. Хто пам’ятає, — пом’яніть добрим словом і світлою молитвою, а хто забув , — згадайте. Пухом земля, душі — вічний спокій і Царство Небесне.
Голова Обєднаної організації
Профспілки працівників освіти
і науки України
Надія Бунда
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
